Чому Україна нарівні з Гватемалою потрапила в поле зору Міжнародної організації із захисту прав інвалідів

Більше 8 мільйонів дітей живуть в сиротинцях по всьому світі, незважаючи на те, що 90% з них мають щонайменше одного живого батька.

Багато країн приховують точну статистику, а вихованці часто не покидають стін інтернатів все своє життя,  позбавлаючись соціалізації і повноцінного життя.

Жахливо, але факти говорять про те, що повнолітні інваліди, які виросли в інтернатах, в 500 разів частіше кінчають життя самогубством.

Протягом останніх 13 років DRI (Міжнародна організація із захисту прав інвалідів) працює над всесвітньої кампанією щодо закриття дитячих будинків та установ, які, в дуже багатьох випадках, нехтують або навіть порушують права дітей. Зокрема, вони орієнтовані на людей з обмеженими можливостями. За роки досліджень DRI зафіксував зловживання в рамках як державних, так і меценатських дитячих будинках і психіатричних відділеннях – від України до Гватемали.

У 2015 році, коли представники організації досліджували мексиканські установи для дітей-інвалідів, вдалося виявити грубі порушення, які «потрапляють під визначення тортур». Крім цього, вони зафіксували величезну кількість обмежень в центрах – наприклад, в Сан Луїз Гонзазі – які посилюють страждання, сприяють фізичному і психічному відставанню. Згідно зі звітом ООН про тортури, – «будь-яке обмеження людей з психічною інвалідністю є тортурами або жорстоким поводженням».

У Парагваї вони виявили замкненими в клітках дітей-аутистів. І це в державному госпіталі. Дітям було дозволено проводити лише кілька годин на свіжому повітрі, причому на території, “заваленій екскрементами, сміттям і битим склом”, як описав DRI. Також надходили повідомлення про примусову стерилізацію хворих. В Україні команда організації виявила, що діти отримали класифікацію в залежності від “важкості” їх інвалідності. Діти, які потрапляють в третю або четверту групу, вважалися “нездібними” і, за прогнозами, повинні залишатися в установі до кінця життя.

Експерти кажуть, що, незважаючи на добре обладнані і чисті центри в деяких країнах, у сімей інвалідів відсутнє розуміння того, що найкращим місцем для перебування є сімейний будинок, а не інтернат.

«Ніщо не замінить сім’ю. У таких установах діти більше відстають і психічно, і фізично в порівнянні з «сімейними», – говорить президент DRI Лорі Аерн.

 «Навіть в найкращих установах діти не отримують того, що повинні», – говорить Хелен Дент, професор клінічної і судової психології в університеті Стаффордшир. Вона дивилася відеоролик DRI з установи в Мексиці, і її враження від нього: “чистий і сучасний” об’єкт, де “співробітники мають обмежені ресурси для догляду за дітьми”.

Вона додає: «Наприклад, підліток, що стукаэ зубами з боку ліжка явно потребує дорослої уваги для того, щоб зупинити його від подальшої практики «селфхармінга» і забезпечити позитивну стимуляцію для усунення необхідності наносити собі ушкодження. А умови, які там є наразі, виллються в серйозні наслідки і незвичайну поведінку”.

На думку DRI, альтернатив небагато, одна з них – спрямування коштів (як державних, так і меценатських) на створення установ сімейного типу, де дитина зможе отримати те, без чого неможливе нормальне існування. А для цього доведеться «переламати» десятиліттями сформовані структури і систему.

За матеріалами The Guardian.